Місце для всього

Розпад речей – це свого роду випробування, а також свого роду зцілення. Ми думаємо, що суть полягає в тому, щоб пройти випробування або подолати проблему, але правда в тому, що речі насправді не вирішуються. Вони складаються разом, а потім розпадаються. Потім вони знову складаються разом і знову розпадаються. Це просто так. Зцілення приходить, коли дозволяємо всьому цьому статися: місце для горя, для полегшення, для страждань, для радості.

Коли ми думаємо, що щось принесе нам задоволення, ми не знаємо, що насправді станеться. Коли ми думаємо, що щось принесе нам страждання, ми не знаємо. Найважливіше – це дати простір для незнання. Ми намагаємося робити те, що, на нашу думку, допоможе. Але ми не знаємо. Ми ніколи не знаємо, чи впадемо ми, чи залишимося з позитивним настроєм. Коли є розчарування, ми не знаємо, чи це кінець історії. Це може бути лише початком великої пригоди…

Коли все руйнується, і ми стоїмо на межі невідомо чого, випробуванням для кожного з нас є залишатися на цій межі та не конкретизуватися. Духовна подорож — це не про рай і не про те, щоб нарешті досягти справді чудового місця. Насправді, саме такий погляд на речі робить нас нещасними. Думка про те, що ми можемо знайти якесь тривале задоволення та уникнути болю, — це те, що в буддизмі називається сансарою, безнадійним циклом, який нескінченно крутиться і завдає нам великих страждань. Перша благородна істина Будди вказує на те, що страждання неминучі для людей, поки ми віримо, що речі тривають — що вони не розпадаються, що на них можна розраховувати, щоб задовольнити нашу жагу до безпеки. З цієї точки зору, єдиний час, коли ми знаємо, що насправді відбувається, — це коли килим висмикують, і ми не можемо знайти місця, куди приземлитися. Ми використовуємо ці ситуації або щоб розбудити себе, або щоб приспати. Прямо зараз — у саму мить безґрунтовності — є зерно турботи про тих, хто потребує нашої турботи, щоб відкрити свою доброту…

Життя — добрий учитель і добрий друг. Речі завжди перебувають у стані переходу, якби ми тільки могли це усвідомити. Ніщо ніколи не підсумовується так, як ми любимо мріяти. Стан поза центром, проміжний стан — це ідеальна ситуація, ситуація, в якій ми не потрапляємо в пастку і можемо відкрити свої серця та розум безмежно. Це дуже ніжний, неагресивний, відкритий стан речей.

Залишатися з цією тремтінням – залишатися з розбитим серцем, з бурчанням у шлунку, з відчуттям безнадії – ось шлях справжнього пробудження. Триматися з цією невизначеністю, навчитися розслаблятися посеред хаосу, навчитися не панікувати – ось духовний шлях. Навчитися ловити себе, бути пом’якшеним та співчутливим, ось шлях воїна…»